Практичний психолог: Таран Наталія Леонідівна 

Освті -вища педагогічна. 

Загальний стаж педагогічної діяльності - 7 років.

Стаж роботи  на посаді психолога- 3,5 роки

Має кваліфікаційну категорію спеціаліст.

Як виховувати щасливих дітей

1. Будьте щасливими самі

Згідно з численними дослідженнями, існує чіткий взаємозв'язок між настроєм батьків і дітей. Малюки вміють багато що переймати в батьків, і їхній настрій також. Проявляючи увагу до власного емоційного благополуччя, ви гарантуєте, що дитина буде відчувати позитивні емоції. Дбайте про свої емоційні потреби, приділяючи час відпочинку, релаксації й підтримці стосунків з чоловіком (дружиною) за допомогою романтичних вечорів.

2. Культивуйте здоровий спосіб життя

Дітям, як і будь-якій людині, важливо насолоджуватися сном, фізичними вправами таздоровою їжею. Малюки ясельного віку фізично дуже активні, тому вам треба дати дитині достатньо часу і простору, щоб вона рухалася й залишалася активною. Звертайте увагу також і на потребу малюка в розпорядку дня. Хоча більшості дітей приносять задоволення незаплановані заняття, усе ж краще, коли в них є встановлений розпорядок дня, і діти знають, що буде далі.

Також звертайте пильну увагу на зв'язок між певними продуктами харчування й настроєм вашої дитини. У деяких дітей цукор (і цукровмісні продукти) не тільки підвищує енергійність, а і знижує настрій і навіть провокує агресивну поведінку.

3. Хваліть дитину

Не можна хвалити дітей за все, що вони роблять, хваліть дітей за те, що вони роблять правильно. Але й не примушуйте дитину відчувати, що їй треба досягти суттєвої мети, щоб заслужити ваше схвалення. Важливо, щоб метою виховання був розвиток у малюка мислення зростання. Треба вчити дитину розуміти, що успіх досягається за допомогою наполегливої праці та старанності. Щасливі діти, які мають мислення зростання, уміють досягати успіху та здатні насолоджуватися життям, не надто турбуючись про те, що про них думають інші люди.

4. Підтримуйте з дитиною тісний зв'язок

Дуже важливо, щоб дитина відчувала зв'язок з батьками та іншими членами сім'ї. Дитинство, яке проходить у тісному зв'язку з батьками, сприяє щастю в житті дитини. Малюк відчуває свій зв'язок з батьками, коли знає, що його люблять, розуміють, визнають і хочуть проводити з ним час. Коли ці потреби задовольняються, у дитини не виникають емоційні розлади, спонукання до ризикованої поведінки та гнітючі думки. Продемонструйте малюку свою беззастережнулюбов і переконайтесь у тому, що він відчуває її й перебуває у щасливому настрої. Ви зможете зміцнити емоційний зв'язок між вами й дитиною, якщо будете якомога частіше брати її на руки,проявляти емпатію у відповідь на її плач, читати та сміятись разом з нею.

5. Прищеплюйте правильне ставлення до успіху й невдачі

Якщо ви дійсно хочете, щоб у дитини була висока самооцінка, постарайтеся зменшити кількість компліментів і дати більше можливостей для засвоєння нових навичок. Саме вміння, майстерність, а не похвала, – це правильна основа для розвитку високої самооцінки вашого малюка. Розвивати самооцінку дитини у віці до чотирьох років дуже легко, оскільки, що б дитина не робила, вона оволодіває новими навичками. Батькам іноді важко дивитись, як дитина перевантажує себе роботою, але треба пам'ятати про те, що дуже мало вмінь даються з першої спроби. І не так важливо, зазнає дитина невдачі чи досягає успіху в будь-якому занятті, головне – вона засвоює вміння, учиться, практикується й набуває правильного ставлення до успіху й невдачі.

6. Дозвольте дитині відчувати себе затребуваною

Щастя дітей і вас як особистості багато в чому залежить від відчуття потрібності, затребуваності. Без цього почуття люди бояться, що їх можуть кинути й забути. У нас є вроджена потреба у приналежності й відчутті власної значущості. Дайте малюку відчути, що він є невід'ємною частиною сім'ї та відіграє в ній значущу роль з раннього віку. Покладайте на дитину відповідальність за виконання домашніх обов'язків і показуйте, як ви відчуваєте в ній потребу. Це дасть дитині відчуття причетності, відповідальності та щастя.

7. Розвивайте почуття вдячності

Згідно з дослідженнями, щастя тісно пов'язане з почуттям вдячності, яке призводить до емоційного благополуччя. Дослідження також показали, що люди, які ведуть щоденні та щотижневі щоденники вдячності, більш оптимістичні і швидше досягають своїх цілей. Хоча маленька дитина ще не може вести щоденник, батькам важливо щодня вчити її бути вдячноюнавіть просто за приємні моменти протягом дня. Щодня приділяйте час на висловлювання слів подяки та прищеплюйте цю звичку своєму малюку.

8. Виховуйте в дитини оптимістичне ставлення до життя

Важливо вчити своїх дітей бути оптимістами з раннього віку. Це вбереже вас, батьків, від численних стресів, коли дитина досягне підліткового віку й не стане вдаватись до похмурого, пригніченого настрою. Згідно зі статистикою, підлітки, які навчені шукати позитив у будь-якій проблемі, рідше впадають у депресію. Оптимізм пов'язаний зі щастям: чим більш оптимістична ваша дитина, тим вона щасливіша. Крім того, оптимісти більш успішні у школі, отримують більше задоволення від сімейного життя й рідше зіштовхуються із тривогами й депресіями.

9. Навчайте малюка бути працьовитим

Батькам важливо виховувати не досконалих, а працьовитих дітей. У батьків, які переоцінюють значення досягнень і досконалості, часто виростають діти, схильні до депресій. Стан тривоги, зловживання алкоголем або наркотиками також зазвичай пов'язані із прагненням до досконалості. Важливо хвалити малюка за старанність, старання, зусилля, а не за досягнутий результат. Так ваша дитина не буде боятись помилок і з більшим бажанням буде робити висновки й навчатись, отримувати нові враження й набувати нового досвіду.

10. Надавайте дитині час для ігор

Час, проведений дитиною у грі, можна порівняти з часом, проведеним дорослою людиною у глибоких роздумах. Граючи, діти вчаться та зростають. Немає правил того, скільки часу малюки повинні проводити у грі. Усе, що ви повинні зробити, це надати дитині можливість повноцінно грати й рости щасливою людиною.

                                                                 Консультація для батьків:

«Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти в Україні.
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,8  до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:

Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
 

Рекомендації для батьків:
Щоб процес адаптації не затягувався,
необхідно:

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:
 

• Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
• Не залишати дитину на цілий день у групі;
• Гуляти на майданчику після відвідування садка;
• Давати із собою улюблені іграшки;
• Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
• Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
• Зустрічати дитину з посмішкою;
• Розповідати якомога більше позитивного про садок;
• Підтримувати самостійність дитини вдома.

l